Сечостатевий трихомоніаз, лабораторна діагностика
Для встановлення діагнозу урогенітального трихомоніазу, окрім клінічних даних, необхідне виявлення T. vaginalis. Лабораторна діагностика відіграє важливу роль також при обстеженні хворих, які одужують, та трихомонадоносіїв. Висновок про вилікування пацієнта може бути зроблений лише на підставі тричі повторених досліджень з негативним результатом.
Основними методами лабораторної діагностики трихомоніазу є мікроскопічний та культуральний.
Основними методами лабораторної діагностики трихомоніазу є мікроскопічний та культуральний.
Мікроскопічний метод
У чоловіків проводять мікроскопічне дослідження виділень із уретри, центрифугату свіжовипущеної сечі, тотального вижиму з придатків статевих залоз. Під час забору матеріалу необхідно попередньо сухою серветкою видалити виділення (якщо вони є) і протерти слизову головки статевого члена тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію. Зішкріб з уретри забирають ложечкою Фолькмана на глибині 5–7 см.У жінок досліджується виділення з уретри, цервікального каналу та осад сечі. Матеріал беруть ложечкою Фолькмана з уретри на глибині 1–3 см, а також зі слизової заднього склепіння піхви та з шийки матки.Протягом доби до взяття матеріалу жінки не повинні робити спринцювання, а чоловікам слід утримуватися від сечовипускання протягом 3–4 годин до аналізу.Паразитологічна діагностика трихомоніазу проводиться шляхом вивчення нативних мазків, препаратів, пофарбованих різними барвниками, та спеціальних методів мікроскопії.
Офарбовані препарати.
Метиленовий синій:
Мазок, висушений на повітрі, фіксують протягом 3 хв у 96% етиловому спирті, висушують, потім наносять 1% розчин метиленового синього на 1 хв, залишки змивають холодною водою і висушують. При мікроскопії з імерсією (об’єктив 90×, окуляр 7× або 10×) видно округлі або овальні трихомонади, розташовані в слизу між клітинними елементами. Чітко видно оболонку паразита, ексцентрично розташоване ядро, інтенсивно пофарбоване в синій колір; протоплазма ніжна, сітчаста, світлосиня; вакуолі безбарвні.
Еозин та метиленовий синій рекомендується застосовувати при матеріалі від дітей. Препарати без попередньої фіксації занурюють у 1% розчин еозину на 15–20 с, промивають холодною водою і заливають 1% розчином метиленового синього на 1–2 хв, знову промивають і висушують.
Бриліантовий зелений:
Препарат фіксують 3 хв у 96% етиловому спирті, висушують, наносять 0,5% водний розчин бриліантового зеленого на 1 хв, ретельно змивають і висушують. При мікроскопії видно урогенітальні трихомонади, чітко проглядаються оболонка, ексцентрично розташоване ядро, цитоплазма сітчаста, світло-зелена; вакуолі безбарвні.
Модифікований метод Грама:
Препарат накривають смужкою фільтрувального паперу, заливають 1% водним розчином кристалічного фіолетового на 1 хв, промивають, заливають розчином Люголя, потім обесцвечують у 96% етиловому спирті до блідо-сірого кольору. Після цього фарбують 1% водним розчином нейтрального червоного на 3 хв, промивають і висушують. Правильно пофарбований препарат при мікроскопії на тонких ділянках має оранжево-червоний колір, на товстих — лілово-фіолетовий. Ядра лейкоцитів та епітеліальних клітин — в центрі фіолетові, на периферії — оранжево-червоні. Урогенітальні трихомонади оточені тонкою оболонкою, ядро сиренево- або фіолетового кольору; протоплазма блідо-оранжево-червона з легкою сітчастістю; джгутики та ундулируюча мембрана не проглядаються.
Офарбовані препарати дозволяють одночасно діагностувати гонорею та трихомоніаз. При перегляді необхідно звертати увагу на скупчення лейкоцитів на поверхні епітеліальних клітин як допоміжний ознака наявності трихомонад.
Фазово-контрастна мікроскопія.
Дозволяє виявляти живих малоконтрастних трихомонад у нефарбованому вигляді, навіть якщо вони зовсім нерухомі. Метод дозволяє чітко розрізняти структуру трихомонад: джгутики, ундулируючу мембрану, аксостиль тощо. Іноді застосовують 0,1% розчин сафроніну, при якому трихомонади зберігають рухливість.Люмінесцентна мікроскопіяМетод заснований на виявленні об’єктів, що світяться в ультрафіолеті. Якщо власна люмінесценція матеріалу низька, застосовують люмінофори (акридиновий оранжевий тощо). Цитоплазма трихомонад зазвичай червонувата, іноді жовто-коричнева; ядро овальне, світиться зеленим або жовто-оранжевим. Метод дозволяє виявити нерухомі та безджгутикові форми, які важко відрізнити від лейкоцитів і епітеліальних клітин.
При мікроскопічному методі трихомонади виявляються в більшості випадків урогенітального трихомоніазу. При хронічних процесах та трихомонадоносійстві разом із трихомонадами спостерігається різноманітна мікрофлора. Потрібно враховувати можливість виявлення атипових округлих, слабко- та нерухомих форм, іноді без джгутиків і ундулируючої мембрани. У жінок у мазках із слизової піхви та шийки матки можливе виявлення окремих ядер трихомонад, що також свідчить про наявність урогенітального трихомоніазу.
Збудник та механізм зараження.
Мочеполовий трихомоніаз людини належить до групи негонококових запальних захворювань органів урогенітального тракту. Збудник — урогенітальна трихомонада (Trichomonas vaginalis), що належить до сімейства Trichomonadidae, як і кишкова трихомонада.Розмір T. vaginalis — 13,34–16,92 мкм, овальне ядро; ундулируюча мембрана досягає середини клітини. Pentatrichomonas hominis — 7–8 мкм, ядро кругле, ундулируюча мембрана доходить до кінця клітини.T. vaginalis має поліморфізм: типова форма — рухома грушоподібна, але після етіотропної терапії частіше зустрічаються округлі або овальні, нерухомі або слабко рухомі форми, без джгутиків і ундулируючої мембрани, що значно ускладнює діагностику.Зараження відбувається при статевому контакті з хворим або носієм. Трихомонади потрапляють у уретру та цервікальний канал, поширюються слизовими оболонками, проникають у субепітеліальну тканину, викликаючи запальні реакції. Пошкоджуються лімфатичні судини, придатки у чоловіків, придатки у жінок. Часто трапляються мікст-інвазії з іншими збудниками (Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis, Mycoplasma hominis, Candida albicans тощо).T. vaginalis здатні фагоцитувати гонококи, хламідії та інші мікроорганізми, які залишаються життєздатними всередині та недоступними для антибіотиків. Лізис трихомонад під дією протипротозойних препаратів звільняє ці мікроорганізми, що може підтримувати хронічне запалення.
Культуральний метод.
Застосовується при атиповій клінічній картині, хронічному перебігу захворювання, виявленні трихомонадоносіїв та для підтвердження одужання.Для культивування трихомонад використовується велика кількість рідких і твердих поживних середовищ.
У чоловіків проводять мікроскопічне дослідження виділень із уретри, центрифугату свіжовипущеної сечі, тотального вижиму з придатків статевих залоз. Під час забору матеріалу необхідно попередньо сухою серветкою видалити виділення (якщо вони є) і протерти слизову головки статевого члена тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію. Зішкріб з уретри забирають ложечкою Фолькмана на глибині 5–7 см.У жінок досліджується виділення з уретри, цервікального каналу та осад сечі. Матеріал беруть ложечкою Фолькмана з уретри на глибині 1–3 см, а також зі слизової заднього склепіння піхви та з шийки матки.Протягом доби до взяття матеріалу жінки не повинні робити спринцювання, а чоловікам слід утримуватися від сечовипускання протягом 3–4 годин до аналізу.Паразитологічна діагностика трихомоніазу проводиться шляхом вивчення нативних мазків, препаратів, пофарбованих різними барвниками, та спеціальних методів мікроскопії.
Офарбовані препарати.
Метиленовий синій:
Мазок, висушений на повітрі, фіксують протягом 3 хв у 96% етиловому спирті, висушують, потім наносять 1% розчин метиленового синього на 1 хв, залишки змивають холодною водою і висушують. При мікроскопії з імерсією (об’єктив 90×, окуляр 7× або 10×) видно округлі або овальні трихомонади, розташовані в слизу між клітинними елементами. Чітко видно оболонку паразита, ексцентрично розташоване ядро, інтенсивно пофарбоване в синій колір; протоплазма ніжна, сітчаста, світлосиня; вакуолі безбарвні.
Еозин та метиленовий синій рекомендується застосовувати при матеріалі від дітей. Препарати без попередньої фіксації занурюють у 1% розчин еозину на 15–20 с, промивають холодною водою і заливають 1% розчином метиленового синього на 1–2 хв, знову промивають і висушують.
Бриліантовий зелений:
Препарат фіксують 3 хв у 96% етиловому спирті, висушують, наносять 0,5% водний розчин бриліантового зеленого на 1 хв, ретельно змивають і висушують. При мікроскопії видно урогенітальні трихомонади, чітко проглядаються оболонка, ексцентрично розташоване ядро, цитоплазма сітчаста, світло-зелена; вакуолі безбарвні.
Модифікований метод Грама:
Препарат накривають смужкою фільтрувального паперу, заливають 1% водним розчином кристалічного фіолетового на 1 хв, промивають, заливають розчином Люголя, потім обесцвечують у 96% етиловому спирті до блідо-сірого кольору. Після цього фарбують 1% водним розчином нейтрального червоного на 3 хв, промивають і висушують. Правильно пофарбований препарат при мікроскопії на тонких ділянках має оранжево-червоний колір, на товстих — лілово-фіолетовий. Ядра лейкоцитів та епітеліальних клітин — в центрі фіолетові, на периферії — оранжево-червоні. Урогенітальні трихомонади оточені тонкою оболонкою, ядро сиренево- або фіолетового кольору; протоплазма блідо-оранжево-червона з легкою сітчастістю; джгутики та ундулируюча мембрана не проглядаються.
Офарбовані препарати дозволяють одночасно діагностувати гонорею та трихомоніаз. При перегляді необхідно звертати увагу на скупчення лейкоцитів на поверхні епітеліальних клітин як допоміжний ознака наявності трихомонад.
Фазово-контрастна мікроскопія.
Дозволяє виявляти живих малоконтрастних трихомонад у нефарбованому вигляді, навіть якщо вони зовсім нерухомі. Метод дозволяє чітко розрізняти структуру трихомонад: джгутики, ундулируючу мембрану, аксостиль тощо. Іноді застосовують 0,1% розчин сафроніну, при якому трихомонади зберігають рухливість.Люмінесцентна мікроскопіяМетод заснований на виявленні об’єктів, що світяться в ультрафіолеті. Якщо власна люмінесценція матеріалу низька, застосовують люмінофори (акридиновий оранжевий тощо). Цитоплазма трихомонад зазвичай червонувата, іноді жовто-коричнева; ядро овальне, світиться зеленим або жовто-оранжевим. Метод дозволяє виявити нерухомі та безджгутикові форми, які важко відрізнити від лейкоцитів і епітеліальних клітин.
При мікроскопічному методі трихомонади виявляються в більшості випадків урогенітального трихомоніазу. При хронічних процесах та трихомонадоносійстві разом із трихомонадами спостерігається різноманітна мікрофлора. Потрібно враховувати можливість виявлення атипових округлих, слабко- та нерухомих форм, іноді без джгутиків і ундулируючої мембрани. У жінок у мазках із слизової піхви та шийки матки можливе виявлення окремих ядер трихомонад, що також свідчить про наявність урогенітального трихомоніазу.
Збудник та механізм зараження.
Мочеполовий трихомоніаз людини належить до групи негонококових запальних захворювань органів урогенітального тракту. Збудник — урогенітальна трихомонада (Trichomonas vaginalis), що належить до сімейства Trichomonadidae, як і кишкова трихомонада.Розмір T. vaginalis — 13,34–16,92 мкм, овальне ядро; ундулируюча мембрана досягає середини клітини. Pentatrichomonas hominis — 7–8 мкм, ядро кругле, ундулируюча мембрана доходить до кінця клітини.T. vaginalis має поліморфізм: типова форма — рухома грушоподібна, але після етіотропної терапії частіше зустрічаються округлі або овальні, нерухомі або слабко рухомі форми, без джгутиків і ундулируючої мембрани, що значно ускладнює діагностику.Зараження відбувається при статевому контакті з хворим або носієм. Трихомонади потрапляють у уретру та цервікальний канал, поширюються слизовими оболонками, проникають у субепітеліальну тканину, викликаючи запальні реакції. Пошкоджуються лімфатичні судини, придатки у чоловіків, придатки у жінок. Часто трапляються мікст-інвазії з іншими збудниками (Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis, Mycoplasma hominis, Candida albicans тощо).T. vaginalis здатні фагоцитувати гонококи, хламідії та інші мікроорганізми, які залишаються життєздатними всередині та недоступними для антибіотиків. Лізис трихомонад під дією протипротозойних препаратів звільняє ці мікроорганізми, що може підтримувати хронічне запалення.
Культуральний метод.
Застосовується при атиповій клінічній картині, хронічному перебігу захворювання, виявленні трихомонадоносіїв та для підтвердження одужання.Для культивування трихомонад використовується велика кількість рідких і твердих поживних середовищ.
