Епідеміологія дерматофітів
Епідеміологічні умови поширення грибкових захворювань є надзвичайно різноманітними і до сьогодні повністю не вивчені. Частота цих захворювань насамперед пояснюється численністю та різноманітністю грибів у природі, а отже, великими можливостями їх занесення на людину, а також значною біологічною мінливістю грибів, зокрема їх здатністю підвищувати свою патогенність і вірулентність під впливом різних факторів зовнішнього середовища.
Джерелами зараження при грибкових захворюваннях можуть бути хвора людина або тварина, а також, у деяких випадках, ґрунт. Іноді причиною поширення інфекції є здорова людина — безсимптомний носій патогенних грибів на шкірі. Питання про те, звідки гриби потрапляють на шкіру людини і тварин, досі остаточно не вирішене. Найімовірніше, вихідним резервуаром грибів (дерматофітів, збудників глибоких мікозів) є ґрунт. Багато видів досконалих дерматофітів були виділені та отримані в культурах шляхом вирощування на різноманітних ґрунтових субстратах з використанням відповідних «приманок», до яких належать простерилізоване волосся різних тварин і людини.У природних умовах у процесі еволюції патогенні дерматофіти адаптувалися до життя в різних середовищах: у землі (геофільні гриби), у тканинах людини (антропофільні гриби) та тварин (зоофільні гриби). З цих резервуарів гриби потрапляють на різні сприйнятливі організми і за певних умов можуть спричиняти захворювання. Діапазон паразитарної активності грибів різний: одні уражають лише людину, інші — людину та різних ссавців, а деякі — різноманітних птахів і навіть холоднокровних тварин, включаючи риб і рептилій.
Геофільні дерматофіти. Переважна більшість ґрунтових грибів є сапрофітами. Деякі з них в ендемічних районах викликають глибокі й особливо небезпечні мікози (хромомікоз, гістоплазмоз, споротрихоз, бластомікоз, міцетоми). З дерматофітів у ґрунті зустрічаються дві основні групи грибів: сапрофітні кератинофіли та справжні патогенні дерматофіти (T. mentagrophytes var. gypseum, Microsporum canis тощо). Шляхи потрапляння дерматофітів у ґрунт точно не встановлені. Ймовірно, що в деяких випадках ці гриби, які викликають захворювання у тварин, потрапляють у ґрунт разом із волоссям, шерстю тощо і достатньо довго там зберігаються. Не виключено також, що геофільні дерматофіти можуть інфікувати тварин, особливо гризунів, унаслідок чого їх патогенність і вірулентність підвищуються, і вони заражають людину. Встановлено, зокрема, що T. mentagrophytes var. gypseum, здатний спричиняти глибоку гострозапальну форму трихофітії, виділений із ґрунту, є малопатогенним, але при потраплянні на шкіру людини різко збільшує свою патогенність і за відповідних умов може стати причиною навіть епідемічних спалахів.Геофільні дерматофіти вибірково ростуть у кератині різного походження: одні мають переважну спорідненість до кератину волосся і нігтів, інші — пір’я птахів; деякі віддають перевагу покривам і шерсті свиней. Найбільш придатним середовищем для багатьох кератинофілів є кератин дитячого та кінського волосся.
Зоофільні дерматофіти первинно уражають тварин, але спорадично спричиняють грибкові захворювання у людини.
Зоофільні гриби мають специфічний афінітет до кератину певних тварин, які є їхніми основними хазяями:
M. canis — собаки, коти, велика рогата худоба, вівці, свині, дрібні гризуни;
M. distortium — собаки, коти, коні, мавпи;
T. equinum — коні;
T. mentagrophytes var. erinacei — дрібні гризуни, їжаки;
T. mentagrophytes var. gypseum — коти, собаки, велика рогата худоба, свині, коні, щури, мавпи;
T. verrucosum — собаки, коти, свині, коні.
Зараження зоофільними грибами частіше відбувається у сільській місцевості, де найбільш тісний контакт із хворими тваринами. Останніми роками побільшало випадків зараження в містах від домашніх, зокрема кімнатних, тварин (котів, собак). Вогнища ураження при мікозах, спричинених зоофільними дерматофітами, частіше виникають на відкритих ділянках тіла (волосиста частина голови, обличчя — особливо ділянка бороди, руки). Зоофільні дерматофіти у людей, як правило, спричиняють глибокі, інфільтративно-нагноєні форми мікозів, тоді як у тварин ці інфекції часто перебігають безсимптомно. У таких випадках тварини можуть бути безсимптомними носіями грибкової інфекції, що має важливе епідеміологічне значення.Антропофільні дерматофіти викликають грибкові захворювання тільки у людини. Вважається, що вони адаптувалися до паразитування на шкірі людини в процесі еволюції геофільних і зоофільних грибів. На відміну від мікозів, спричинених зоофільними грибами, для антропофільних характерний не спорадичний, а епідемічний шлях поширення інфекції. Вогнища ураження при антропофільній інфекції характеризуються слабкою запальною реакцією й локалізуються зазвичай на закритих ділянках тіла (ступні, пахові складки), хоча можливе й більш поширене ураження. Хронічний малосимптомний перебіг цих захворювань, наприклад мікозу, зумовленого T. rubrum, пояснюється розвитком рівноваги між вірулентністю збудника та захисними силами макроорганізму. У рідкісних випадках, при підвищенні патогенності гриба й зміні чутливості організму, антропофільна інфекція може перебігати у вигляді гострозапальних гнійних вогнищ. Деякі люди є безсимптомними носіями антропофільних грибів.
Умови та шляхи поширення інфекції. Основною умовою для розвитку мікозів є наявність патогенного гриба, а також різних факторів, що знижують захисні сили організму загалом і шкіри зокрема, тим самим сприяючи зараженню людини. Лише відносно невелика кількість патогенних грибів — збудників особливо небезпечних мікозів — може викликати захворювання людини без будь-яких попередніх умов. Стан макроорганізму відіграє провідну роль у розвитку найпоширеніших грибкових захворювань, спричинених патогенними дерматофітами та умовно-патогенними грибами.Слід мати на увазі, що основними передумовами, які сприяють зараженню людини дерматофітами, є порушення фізіологічної захисної функції шкіри, тоді як для виникнення мікозів, викликаних умовно-патогенними грибами, потрібні більш серйозні порушення реактивності організму, насамперед його імунного статусу, особливо клітинної ланки імунітету.Фактори, що сприяють розвитку грибкових захворювань, умовно поділяють на дві групи — екзогенні та ендогенні. Перші переважно зумовлюють зниження фізіологічної захисної функції шкіри проти грибкової інфекції, другі — виявляють загальний шкідливий вплив на організм людини та знижують його резистентність.
Екзогенні фактори. Екзогенні чинники дуже різноманітні. Серед них провідну роль відіграють поверхневі та глибокі травми.
1. Поверхневі травми (мікротравми). Поверхневі пошкодження шкіри, що порушують цілісність епідермісу або лише його рогового шару, є важливою умовою для інфікування дерматофітами. До мікротравм належать: потертості, розчухи, поверхневі опіки, укуси, уколи та ін. Experiments by Wauveg and Rosental (1966) показали, що зараження стоп грибами T. rubrum та T. mentagrophytes var. interdigitale у здорових добровольців виникало лише після попередньої поверхневої травматизації шкіри.
2. Тісне або неякісне взуття. Доведено, що у людей, які носять тісне, грубе, погано вентильоване взуття, мікози стоп зустрічаються значно частіше, ніж у тих, хто носить легше взуття або часто ходить босоніж. Це особливо характерно для міського населення.Під час війни захворюваність на мікози стоп різко зменшилася серед солдатів, яким рекомендували під час відпочинку ходити босоніж.
3. Глибокі травми. Уколи та поранення сприяють розвитку глибоких мікозів (хромомікоз, споротрихоз, бластомікози). Зараження можливе при попаданні в рану предметів, на яких паразитують гриби (земля, гниюче дерево, шипи рослин тощо).
4. Підвищена вологість та мацерація. Пітливість призводить до: зниження кислотності шкіри, активного розмноження мікробів, руйнування органічних речовин. Це створює сприятливі умови для проникнення грибів.
Вологість + висока температура = ідеальні умови для дерматофітів
(в складках тіла, на стопах, при носінні грубого одягу і взуття).
5. Сухість шкіри. Призводить до втрати еластичності, патологічного лущення, появи мікротріщин — входових воріт для інфекції.
6. Інші фактори: переохолодження, перегрівання, плоскостопість, вузькі міжпальцеві проміжкипорушення периферичного кровообігу, трофічні розлади (ксероз, омозолілості, кератози), звички та традиції (змащування волосистої частини голови олією, носіння чужих головних уборів), сезонність (мікози, пов'язані з роботою на землі — частіше в сезон польових робіт)
Ендогенні фактори. Порушення, що знижують загальний імунітет: злоякісні пухлини, аутоімунні захворювання, порушення обміну речовин гормональні дисфункції гіпо- і авітаміноз і дисбактеріоз, прийом антибіотиків, ГКС, цитостатиків, імуносупресорів, ВІЛ-інфекція.
Також роль відіграють:
— вік (діти та літні люди більш чутливі)
— стать (деякі мікози частіші у жінок або чоловіків)
— раса
— соціально-економічні умови
— генетична схильність (наприклад, T. rubrum частіше циркулює серед родичів)
Шляхи поширення грибкової інфекції. Є два основних шляхи:
1. Прямий шляхПри безпосередньому контакті здорової людини з хворою: рукостискання, спільні рушники, спільна постіль, статевий контакт, поцілунки, контакт у лазнях, саунах, контакт з хворими тваринами. Пряме зараження можливе у ветеринарів, працівників ферм, медиків, лабораторних працівників.
2. Непрямий шлях. Найбільш частий. Передача відбувається через предмети, заражені лусочками шкіри, волоссям, частинками нігтів: взуття, шкарпетки, килимки в лазнях, гребінці, одяг, іграшки, меблі, підлогу.
Гриби дуже життєздатні у зовнішньому середовищі та можуть навіть розмножуватися на предметах (у лазнях, на дерев’яних решітках, у стічних водах).
Особливості зараження залежно від локалізації мікозу.
Мікози стоп. Зараження найчастіше відбувається:у лазнях, душових, басейнах, спортзалах, через спільне взуття, шкарпетки. Часто називається «нога спортсмена» (athlete’s foot).
Мікози кистей. Передаються через спільні рушники, частіше спричинені T. rubrum.
Мікози волосистої частини голови. Передаються через:головні убори, гребінці, іграшки, одяг, під час стрижки в перукарнях. Дитячі колективи — головне місце спалахів. Часто мікроспорія має характер епідемій.
Поширення в сім’ї. Домашні осередки інфекції є дуже важливими. Передача можлива через:спільну постіль, підлогу, рушники, взуття, одяг.
Джерелами зараження при грибкових захворюваннях можуть бути хвора людина або тварина, а також, у деяких випадках, ґрунт. Іноді причиною поширення інфекції є здорова людина — безсимптомний носій патогенних грибів на шкірі. Питання про те, звідки гриби потрапляють на шкіру людини і тварин, досі остаточно не вирішене. Найімовірніше, вихідним резервуаром грибів (дерматофітів, збудників глибоких мікозів) є ґрунт. Багато видів досконалих дерматофітів були виділені та отримані в культурах шляхом вирощування на різноманітних ґрунтових субстратах з використанням відповідних «приманок», до яких належать простерилізоване волосся різних тварин і людини.У природних умовах у процесі еволюції патогенні дерматофіти адаптувалися до життя в різних середовищах: у землі (геофільні гриби), у тканинах людини (антропофільні гриби) та тварин (зоофільні гриби). З цих резервуарів гриби потрапляють на різні сприйнятливі організми і за певних умов можуть спричиняти захворювання. Діапазон паразитарної активності грибів різний: одні уражають лише людину, інші — людину та різних ссавців, а деякі — різноманітних птахів і навіть холоднокровних тварин, включаючи риб і рептилій.
Геофільні дерматофіти. Переважна більшість ґрунтових грибів є сапрофітами. Деякі з них в ендемічних районах викликають глибокі й особливо небезпечні мікози (хромомікоз, гістоплазмоз, споротрихоз, бластомікоз, міцетоми). З дерматофітів у ґрунті зустрічаються дві основні групи грибів: сапрофітні кератинофіли та справжні патогенні дерматофіти (T. mentagrophytes var. gypseum, Microsporum canis тощо). Шляхи потрапляння дерматофітів у ґрунт точно не встановлені. Ймовірно, що в деяких випадках ці гриби, які викликають захворювання у тварин, потрапляють у ґрунт разом із волоссям, шерстю тощо і достатньо довго там зберігаються. Не виключено також, що геофільні дерматофіти можуть інфікувати тварин, особливо гризунів, унаслідок чого їх патогенність і вірулентність підвищуються, і вони заражають людину. Встановлено, зокрема, що T. mentagrophytes var. gypseum, здатний спричиняти глибоку гострозапальну форму трихофітії, виділений із ґрунту, є малопатогенним, але при потраплянні на шкіру людини різко збільшує свою патогенність і за відповідних умов може стати причиною навіть епідемічних спалахів.Геофільні дерматофіти вибірково ростуть у кератині різного походження: одні мають переважну спорідненість до кератину волосся і нігтів, інші — пір’я птахів; деякі віддають перевагу покривам і шерсті свиней. Найбільш придатним середовищем для багатьох кератинофілів є кератин дитячого та кінського волосся.
Зоофільні дерматофіти первинно уражають тварин, але спорадично спричиняють грибкові захворювання у людини.
Зоофільні гриби мають специфічний афінітет до кератину певних тварин, які є їхніми основними хазяями:
M. canis — собаки, коти, велика рогата худоба, вівці, свині, дрібні гризуни;
M. distortium — собаки, коти, коні, мавпи;
T. equinum — коні;
T. mentagrophytes var. erinacei — дрібні гризуни, їжаки;
T. mentagrophytes var. gypseum — коти, собаки, велика рогата худоба, свині, коні, щури, мавпи;
T. verrucosum — собаки, коти, свині, коні.
Зараження зоофільними грибами частіше відбувається у сільській місцевості, де найбільш тісний контакт із хворими тваринами. Останніми роками побільшало випадків зараження в містах від домашніх, зокрема кімнатних, тварин (котів, собак). Вогнища ураження при мікозах, спричинених зоофільними дерматофітами, частіше виникають на відкритих ділянках тіла (волосиста частина голови, обличчя — особливо ділянка бороди, руки). Зоофільні дерматофіти у людей, як правило, спричиняють глибокі, інфільтративно-нагноєні форми мікозів, тоді як у тварин ці інфекції часто перебігають безсимптомно. У таких випадках тварини можуть бути безсимптомними носіями грибкової інфекції, що має важливе епідеміологічне значення.Антропофільні дерматофіти викликають грибкові захворювання тільки у людини. Вважається, що вони адаптувалися до паразитування на шкірі людини в процесі еволюції геофільних і зоофільних грибів. На відміну від мікозів, спричинених зоофільними грибами, для антропофільних характерний не спорадичний, а епідемічний шлях поширення інфекції. Вогнища ураження при антропофільній інфекції характеризуються слабкою запальною реакцією й локалізуються зазвичай на закритих ділянках тіла (ступні, пахові складки), хоча можливе й більш поширене ураження. Хронічний малосимптомний перебіг цих захворювань, наприклад мікозу, зумовленого T. rubrum, пояснюється розвитком рівноваги між вірулентністю збудника та захисними силами макроорганізму. У рідкісних випадках, при підвищенні патогенності гриба й зміні чутливості організму, антропофільна інфекція може перебігати у вигляді гострозапальних гнійних вогнищ. Деякі люди є безсимптомними носіями антропофільних грибів.
Умови та шляхи поширення інфекції. Основною умовою для розвитку мікозів є наявність патогенного гриба, а також різних факторів, що знижують захисні сили організму загалом і шкіри зокрема, тим самим сприяючи зараженню людини. Лише відносно невелика кількість патогенних грибів — збудників особливо небезпечних мікозів — може викликати захворювання людини без будь-яких попередніх умов. Стан макроорганізму відіграє провідну роль у розвитку найпоширеніших грибкових захворювань, спричинених патогенними дерматофітами та умовно-патогенними грибами.Слід мати на увазі, що основними передумовами, які сприяють зараженню людини дерматофітами, є порушення фізіологічної захисної функції шкіри, тоді як для виникнення мікозів, викликаних умовно-патогенними грибами, потрібні більш серйозні порушення реактивності організму, насамперед його імунного статусу, особливо клітинної ланки імунітету.Фактори, що сприяють розвитку грибкових захворювань, умовно поділяють на дві групи — екзогенні та ендогенні. Перші переважно зумовлюють зниження фізіологічної захисної функції шкіри проти грибкової інфекції, другі — виявляють загальний шкідливий вплив на організм людини та знижують його резистентність.
Екзогенні фактори. Екзогенні чинники дуже різноманітні. Серед них провідну роль відіграють поверхневі та глибокі травми.
1. Поверхневі травми (мікротравми). Поверхневі пошкодження шкіри, що порушують цілісність епідермісу або лише його рогового шару, є важливою умовою для інфікування дерматофітами. До мікротравм належать: потертості, розчухи, поверхневі опіки, укуси, уколи та ін. Experiments by Wauveg and Rosental (1966) показали, що зараження стоп грибами T. rubrum та T. mentagrophytes var. interdigitale у здорових добровольців виникало лише після попередньої поверхневої травматизації шкіри.
2. Тісне або неякісне взуття. Доведено, що у людей, які носять тісне, грубе, погано вентильоване взуття, мікози стоп зустрічаються значно частіше, ніж у тих, хто носить легше взуття або часто ходить босоніж. Це особливо характерно для міського населення.Під час війни захворюваність на мікози стоп різко зменшилася серед солдатів, яким рекомендували під час відпочинку ходити босоніж.
3. Глибокі травми. Уколи та поранення сприяють розвитку глибоких мікозів (хромомікоз, споротрихоз, бластомікози). Зараження можливе при попаданні в рану предметів, на яких паразитують гриби (земля, гниюче дерево, шипи рослин тощо).
4. Підвищена вологість та мацерація. Пітливість призводить до: зниження кислотності шкіри, активного розмноження мікробів, руйнування органічних речовин. Це створює сприятливі умови для проникнення грибів.
Вологість + висока температура = ідеальні умови для дерматофітів
(в складках тіла, на стопах, при носінні грубого одягу і взуття).
5. Сухість шкіри. Призводить до втрати еластичності, патологічного лущення, появи мікротріщин — входових воріт для інфекції.
6. Інші фактори: переохолодження, перегрівання, плоскостопість, вузькі міжпальцеві проміжкипорушення периферичного кровообігу, трофічні розлади (ксероз, омозолілості, кератози), звички та традиції (змащування волосистої частини голови олією, носіння чужих головних уборів), сезонність (мікози, пов'язані з роботою на землі — частіше в сезон польових робіт)
Ендогенні фактори. Порушення, що знижують загальний імунітет: злоякісні пухлини, аутоімунні захворювання, порушення обміну речовин гормональні дисфункції гіпо- і авітаміноз і дисбактеріоз, прийом антибіотиків, ГКС, цитостатиків, імуносупресорів, ВІЛ-інфекція.
Також роль відіграють:
— вік (діти та літні люди більш чутливі)
— стать (деякі мікози частіші у жінок або чоловіків)
— раса
— соціально-економічні умови
— генетична схильність (наприклад, T. rubrum частіше циркулює серед родичів)
Шляхи поширення грибкової інфекції. Є два основних шляхи:
1. Прямий шляхПри безпосередньому контакті здорової людини з хворою: рукостискання, спільні рушники, спільна постіль, статевий контакт, поцілунки, контакт у лазнях, саунах, контакт з хворими тваринами. Пряме зараження можливе у ветеринарів, працівників ферм, медиків, лабораторних працівників.
2. Непрямий шлях. Найбільш частий. Передача відбувається через предмети, заражені лусочками шкіри, волоссям, частинками нігтів: взуття, шкарпетки, килимки в лазнях, гребінці, одяг, іграшки, меблі, підлогу.
Гриби дуже життєздатні у зовнішньому середовищі та можуть навіть розмножуватися на предметах (у лазнях, на дерев’яних решітках, у стічних водах).
Особливості зараження залежно від локалізації мікозу.
Мікози стоп. Зараження найчастіше відбувається:у лазнях, душових, басейнах, спортзалах, через спільне взуття, шкарпетки. Часто називається «нога спортсмена» (athlete’s foot).
Мікози кистей. Передаються через спільні рушники, частіше спричинені T. rubrum.
Мікози волосистої частини голови. Передаються через:головні убори, гребінці, іграшки, одяг, під час стрижки в перукарнях. Дитячі колективи — головне місце спалахів. Часто мікроспорія має характер епідемій.
Поширення в сім’ї. Домашні осередки інфекції є дуже важливими. Передача можлива через:спільну постіль, підлогу, рушники, взуття, одяг.
